В Україні розпочався час скромності. Багато політиків, що можуть претендувати на президентську посаду, демонструють дива стриманості, коли їх питають про плани обійняти посаду голови держави.
Проте ця поведінка не має нічого спільного з тим фактом, що у нашій державі на всю потужність ведеться підготовка до президентської кампанії. Дарма, що ці вибори повинні відбутися аж у жовтні 2019-го. Для політики – це невеликий строк. Тим паче, що для багатьох бажано, щоб ця кампанія була достроковою.
Не перша, але і не друга людина в державі
Після Революції Гідності Україна знову перетворилася на парламентсько-президентську республіку. Такий державний устрій вже був у нашій державі у 2006–2010 роках, проте Конституційний Суд за президентства Віктора Януковича відновив аж занадто широкі повноваження президентства. Природно, що втеча четвертого президента стимулювала повернення до алгоритму влади, у якому голова держави відіграє не першу роль.
Проте традиція політичного управління, закладена 10 роками правління Леоніда Кучми, примушує парламентаріїв та інших політичних гравців прислухатися до позиції президента, хоча формально він визначає насамперед головні напрями у зовнішній та оборонній політиці. Звісно, вплив має і той факт, що Блок Петра Порошенко має найбільшу фракцію у Верховній Раді та низку представників в уряді. Власне, і сам нинішній прем’єр Володимир Гройсман є вихідцем з пропрезидентської фракції.
Перед другим строком ще ніхто не встояв
Після подолання екватора президентської каденції Петро Порошенко та його команда розпочали підготовку до наступних виборів. Ще жоден український президент новітнього часу після першого терміну не відмовлявся від спроб вийти на другий. Навіть Віктор Ющенко, шанси якого на перемогу у 2010 році апріорі були примарними, балотувався, як подейкують, виконуючи певні технологічні завдання власних формальних конкурентів.
До діючого президента вимоги та претензії будуть більшими та гучнішими, ніж до інших претендентів на вищу посаду у державі. Перед Порошенком з 2014 року постали безпрецедентні виклики, з якими не стикалися його попередники у президентському кабінеті. Тому і звіт про виконану роботу і пояснення невиконаних обіцянок у виконанні нинішнього голови держави мають бути переконливими.
Неефективна робота практично кожного з попередніх президентів створила передумови для російської агресії проти України, відкрита фаза якої триває вже три роки. Її продовження, безумовно, матиме серйозний вплив на перебіг президентської кампанії, оскільки суспільство втомилося від боротьби за суверенітет та незалежність, у якій замало гучних перемог, проте багато бруду та крові.
Чіткий алгоритм Юлії Тимошенко
Юлія Тимошенко, яка має значний досвід безпосередньої участі у президентських кампаніях в Україні, діє за довготривалим сценарієм. Вона усвідомлює, що ініціювати дочасні президентські вибори з позиції лідера найменшої фракції Верховної Ради шансів небагато. Тому лідер «Батьківщини» наполегливо критикує владу та закликає до відставки уряду Володимира Гройсмана.
Юлія Володимирівна під гаслом звільнення лише прем’єра розпочала атаку на уряд ще наприкінці 2016 року, проте без особливого успіху. Після поразок під час виборів президента у 2010 та 2014 роках їй необхідний чіткий алгоритм виходу на стартовий плацдарм у президентській гонці. Нинішнє лідерство у президентському рейтингу не гарантує стовідсоткову перемогу навіть вправному та популярному політику.
На що впиратимуть Ляшко із Бойком та звідки чекати «темної конячки»
Також з високою вірогідністю братимуть участь у президентській кампанії лідери фракцій «Опозиційного блоку» Юрій Бойко та Радикальної партії Олег Ляшко. Не так давно Бойко кулаком доводив свою правоту у дискусії з Ляшком під час засідання погоджувальної ради парламенту. Проте той інцидент не впливає на рейтинги та шанси обох досвідчених політиків. Бойко виглядає як вірогідний представник «партії реставрації», тоді як Ляшко апелюватиме до ідеалів Майдану та намагатиметься скласти конкуренцію Юлії Тимошенко у боротьбі за дисциплінований електорат глибинки Центральної та Західної України.
Нинішній голова уряду Володимир Гройсман запевняє щодо відсутності президентських амбіцій. Але цікавий факт: майже всі українські президенти працювали прем’єр-міністрами у свого попередника. Виключенням став хіба що Петро Порошенко, який був міністром економіки в уряді Миколи Азарова. Проте для Володимира Борисовича нагальним питанням є збереження прем’єрського портфелю та перспектив економічних перетворень у країні, адже той, кому вдасться знайти вихід з кризи, отримає значні політичні дивіденди. Тому вірогідно, що питання президентської кар’єри для Гройсмана не на часі, хоча і такий розвиток подій не виключений.
Андрій Садовий, опозиційність якого останнім часом росте наче купи львівського сміття, стверджує, що також не має планів на президентське крісло. І справді, балотуватися на вищу посаду в країні з крісла мера, нехай навіть великого та впливового міста – це авантюра, багато в чому Україна до подібного сценарію не доросла. «Самопоміч», яку очолює Андрій Іванович, протягом двох з хвостиком років перебування у великій політиці не зуміла вийти з статусу політичної франшизи на рівень загальнонаціональної партії. Вірогідний союзник Садового, Міхеїл Саакашвілі, так само вправляється в опозиційній риториці, але ближчим часом може претендувати хіба що на посаду голови уряду та статус локомотиву партійного списку в разі дочасних виборів до Верховної Ради. Попри гучні заяви він навряд чи у короткі терміни стане лідером розгалуженої партії.
З високою вірогідністю візьмуть участь у майбутніх президентських виборах Анатолій Гриценко («Громадянська позиція»), Олег Тягнибок (ВО «Свобода»), лідер Аграрної партії Віталій Скоцик. Для кожного з них подібна процедура – щось на кшталт підтвердження власного політичного потенціалу, спроможності бути, а не видаватися.
Через велику кількість громадян із невизначеними політичними симпатіями на політичній арені також може з’явитися «темна конячка», що боротиметься за симпатії громадян максимально технологічно. Чи стане таким кандидатом Славко Вакарчук, який встиг пройти за океаном курс лідерства чи якийсь раніше невідомий учасник АТО, ми дізнаємося не пізніше наступного року.
Євген Магда, «Вісті COOP»
