Більшість молодих людей, мабуть, ніколи не стикалися з таким явищем, як анонімки, і знають про них лише з радянської художньої літератури та кінематографу. Але все ще є люди, які їх пишуть, і навіть сподіваються за їх допомогою вплинути на когось. Проте нерідко автори анонімок, концентруючи навколо себе невдоволених, стають пішаками у чужих схемах і ставлять під загрозу все підприємство.
Хто пише анонімки?
Зазвичай пишуть анонімні кляузи на тих, хто, з точки зору їх авторів, незаслужено живе краще, має краще положення у суспільстві або у компанії. Психологи відзначають найголовніший фактор анонімників — таким особам на роботі не вистачає відчуття своєї значимості, ситуація розвивається не за їх планом, а життя за межами офісу бідне на події. Відповідно, анонімка — це спосіб психологічної компенсації, помста оточуючому світу за те, що він «незаслужено» кращий за тебе.
Найчастіше так поводяться особи, які займають незначне місце на роботі, у суспільстві або вважають себе незаслужено недооціненими.
Невміння аргументувати свою позицію при розмові один на один та елементарна нездатність підготувати якісні пропозиції покращення по своїй ділянці роботи — третій аспект, що впливає на поведінку боягуза.
Нарешті, кляузник — це, як правило, людина за 50 років, «навчена» радянським методам вирішувати проблеми — донести у комсомольські чи партійні органи, у профспілки чи держбезпеку. Таку людину вивели з СРСР, але не вивели СРСР з її голови. До речі, вік — один із показників, що допомагає знаходити авторів анонімок під час службового розслідування.
Що робити з анонімками?
Як же реагувати на такі «листи щастя», якщо і сьогодні ви їх отримуєте як лідер своєї організації? Наприклад, до керівника підприємства прийшла анонімка, де зазначені порушення когось з підлеглих, але досить спотворені.
По-перше, не забуваймо статтю 8 «Звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню» Закону України «Про звернення громадян», де зазначено: «Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає…».
По друге, розуміти, що анонімки — це спроба впливу та маніпуляції з метою отримання особистої вигоди або наслідок звичайної людської заздрості. Анонімки в принципі не можуть переслідувати добрих цілей.
По-третє, демонструйте непохитність своїх позицій. Навіть якщо факти, викладені в анонімці, видаються вам цікавими і спонукають до роздумів, найбільша дія, якої вартує такий лист, це озвучити слова підтримки тому, проти кого він спрямований, і підтвердити йому свою довіру. Це і є командна робота, спина до спини в іноді непростих стосунках із оточуючим світом. Все інше — перевірки, затребування пояснень, тривалі обговорення на загальних нарадах — бажаний для анонімника спосіб впливати на ваш порядок денний. Реагування внесе дисбаланс у поточну роботу, недовіру у колектив. Якщо зреагуєш на одну, обов’язково буде продовження. Замість вас компанією будуть керувати кляузники.
Що робити з анонімниками?
Анонімники впевнені, що вони залишаться невпізнаними. Однак насправді на малих і середніх підприємствах, навіть без технічних можливостей сучасного світу, їх досить легко виявити, бо вони транслюють уявлення свого оточення: відділу, сектору, бригади. Крім того, мова, стиль викладу і порушені проблеми дозволяють суттєво звузити коло пошуку.
При цьому треба розрізняти тих, хто безпосередньо писав анонімку, назвемо їх «шаріковими» (пам’ятаєте Поліграфа Поліграфовича у «Собачому серці», дворового собаки, що став людиноподібним і писав доноси на професора Преображенського?). І тих, хто підштовхує цих анонімників, назвемо їх «швондерами». У тому ж «Собачому серці» голова домкому Швондер говорить пафосними революційними гаслами, а насправді із заздрості до професора нацьковує на нього Шарікова.
«Швондери» можуть бути як всередині вашого підприємства, так і поза ним, наприклад, у вищестоящих установах чи у керуючих компаніях. Так ось, «шарікових» чіпати не варто, вони й так убогі люди. А ось «швондери» можуть бути небезпечними, їх треба системно та без емоцій локалізувати та вивести за межі компанії. Інакше вам як керівнику весь час доведеться захищати свою спину та спини своїх колег від підступних ударів з тилу, відволікаючись від зовнішніх завдань. Ті, хто пише анонімки, є загрозою розвитку компанії.
Проте найперше, що має зробити керівник, отримавши на когось анонімку або дізнавшись, що кляузи полетіли у світ задля знецінення його роботи, це миттєво проаналізувати зовнішні ризики для компанії. Відомо чимало випадків, коли з анонімок починалися рейдерські захоплення установ: нападники знаходили «шарікових» всередині підприємства або з числа колишніх його працівників. Коли керівництво втрачало психологічну рівновагу під хвилею безглуздих кляуз, рейдери через юридичні схеми встановлювали контроль над підприємством під виглядом захисників знедолених.
Алла Шоріна,
кандидат наук із соціальних комунікацій, генеральний директор «Ко-оп Медіа»
Публікується за згодою «Вісті СООР»
