Украинский гений Марчук: уроки конспирологии и финансовой стратегии


украинский гений марчук: истории, алла шорина

За работами украинского художника Ивана Марчука «охотятся» коллекционеры из разных стран мира, в то время как сам художник живет в скромной квартире, творит в тесной мастерской, и радуется обыденным проявлениям жизни. Однако когда Марчук выходит из тишины своего творчества и готов к общению, то поражает искренностью и доброжелательностью, уверяет автор книги «Український геній Марчук» Алла Шорина. Uamarket.info публикует отрывки издания, в которых рассказывается о детстве художнике, его отношениях с властью и деньгами.


ПРО ПРОЗУ БУДНІВ

Коли у 15-річному віці Іван вступив до училища декоративно-прикладного мистецтва у Львові, його мама засмутилась. «Навіщо тобі те навчання? Хто буде нам у селі допомагати по господарству поратися?», – запитувала жінка, якій випало на долю не лише піклуватись, а й у складні воєнний і повоєнний часи турбуватись про виживання своїх 4-х дітей.

Навчаючись у Львові, майбутній великий художник мав регулярно приїздити додому, щоб допомагати батькам та сестрам по господарству.

Водночас, із перших років студентства І. Марчук шукав будь-яку можливість знайти підробіток і допомогти родині грошима.

«Коли почав працювати, завжди намагався привезти батькам гостинець: консерви, наприклад, тоді були рідкістю, – пригадує художник. – А потім гроші привозив – це був найкращий подарунок».

До сьогодні, у свої 79, художник вважає гроші найкращим подарунком і для близьких, і для себе. «Ну кому потрібні ці подарунки-предмети, нащо вони? А ось гроші дають можливість отримати те, що кожному у цей момент справді потрібно», – жартує Іван Марчук, скромний побут якого доводить: прагнення до накопичення речей у нього немає і, окрім живопису, його мало що цікавить.

Серед робіт Марчука є кілька жіночих образів, які можна інтерпретувати як материнські. Однак, за словами майстра, свою матір зобразити на полотнах він не прагнув. «Вона завжди була сумна, напружена постійною необхідністю захистити і нагодувати нас із сестрами», – згадує живописець.

Попри те, що батько майбутнього художника був не тільки майстерним ткачем, а ще й грамотною, писемною людиною (рідкість у ті часи), добробуту родини це не забезпечувало.

Спогади про напівголодне дитинство позначилися на творчості живописця появою полотен із зображенням корівок, які були і годувальницями, і друзями для великої родини Марчуків. Особливе, зворушливе ставлення до цих створінь лягло в основу ранніх робіт. Досі, говорячи про них і дивлячись на репродукції тих ранніх робіт, художник світиться усмішкою й особливою ніжністю.

ПРО ЖІНОК

Десятки жінок намагались віднайти свої риси у героїнях, зображених на полотнах художника. Однак, як зізнається автор, усі образи, крім портретних робіт, таких як наприклад, Соломії Павличко, є вигаданими. Його героїні – зі снів та фантазій! У свої 79, коли ми зустрілись, Марчук казав про те, що все ще шукає свою музу, образ якої бачить в уяві до найменших деталей.

«Коли я починаю писати роботу, я точно знаю, якою вона має бути, – ділиться художник. – Свою жінку-музу я бачу так само точно, я знаю якою є вона». Саме ця невідповідність уявного образу з образами реальних жінок і є причиною багаторічної самотності генія.

Сімейне життя Івана Марчука, що розпочалося у 28 років, проіснувало всього кілька місяців. «То була не вона», – намагається закрити тему художник. Так само «не тими єдиними» виявилися десятки жінок, які все життя оточували живописця. Хтось схиляв голову перед геніальністю І. Марчука, когось приваблювала внутрішня наполегливість, вольова переконаність у своїх ідеалах…

Навіть сьогодні, коли молодість далеко позаду, жінки ладні бути поруч із художником, слугувати йому, зорганізовувати побут генія. Проте, для кожної знаходячи добре, привітне слово, час та веселий настрій, живописець не поступається своїй меті розділити життя з ще не зустрінутою жінкою-музою.

Одного разу, у 1994 р., побачивши схожий образ в українському телесеріалі «Царівна» (за однойменною повістю Ольги Кобилянської), він знайшов можливість через знайомих зустрітися з однією із героїнь, сподіваючись, що нарешті знайшов свою музу. Зустріч відбулася і подарувала приємне спілкування, проте вже через 20 хвилин художник зрозумів, що його зацікавив сценічний образ героїні фільму, а не сама акторка.

Палкі зустрічі із жінками подарували світові трьох дочок, які виросли не в батьковій хаті. Доньки йдуть своїм творчим шляхом, хтось із них, подорослішавши, налагодив стосунки із батьком, хтось – ні. Про них і про стосунки з жінками Марчук говорити не хоче, а якщо й розповідає, то мало і з ніжністю.

ПРО ВОРОЖІСТЬ ВЛАДИ

За радянських часів, особливо в 70-ті роки, художник перебував під тиском влади та правоохоронних органів. Полотнами таємно захоплювалися, але до лав офіційної Спілки художників України не приймали, не дозволяли проводити виставки, а в майстерні в Києві на Борщагівці регулярно проводили обшуки. В експертів із живопису правоохоронці запитували: «Чому на картинах Марчука люди такі сумні? Чи може вони незадоволені радянською владою?».

За художником стежили, всіляко намагалися довести його нелояльність до влади.

«Я та мої роботи були для них незрозумілими, неординарними… Під час обшуків запитували, який код проти радянської влади я «вшив» у свої картини», – неохоче згадує Марчук. – Мене вважали затятим націоналістом, тоді це було тавром – дуже небезпечно, і виходи я мав всього два: або не жити, або шукати, як вирватися за кордон».

У 1991 році, вже кілька років перебуваючи у Нью-Йорку, Іван Марчук з натхненням приймає звістку про розпад Радянського Союзу і проголошення незалежності його рідної України. На високому емоційному піднесенні він створює картину «Пробудження».

Уже у 2000-х, після повернення зі США в Україну, художник на одній із виставок своїх робіт зустрів «страшну примару минулого» – одного із тих слідчих, які в радянські часи проводили обшуки і за наказом влади переслідували живописця. Гість з цікавістю розглядав роботи художника й, опинившись поряд, скупо зауважив: «Ви сьогодні вільні і працюєте тільки тому, що ми вас тоді дуже добре охороняли».

ПРО ГРОШІ

Тільки-но з’явилася можливість залишити Україну, де на нього як дисидента тиснула радянська влада, І. Марчук виїхав до Австралії. Тут місцева діаспора тепло зустріла живописця, допомагала організовувати виставки, творчі зустрічі, облаштовувати побут. Щоб мати кошти і не зловживати гостинністю австралійських українців, Іван Марчук продавав свої роботи. З України привіз 15 картин, активно малював і у Сіднеї. Водночас, особливо не орієнтуючись у цінах на мистецтво за межами радянської України, картини віддавав бажаючим за вельми скромні гроші: 300-800 у.о. Тим більше, що переважна кількість покупців була саме з української діаспори.

Справжнім уроком фінансової стратегії стала для Івана Марчука зустріч із власником галереї у Сіднеї, яка відбулася вже напередодні його від’їзду до Канади, де живописець мав намір пожити після Австралії.

Галерист подивився на фотографії робіт українця і запитав, за якими цінами Іван Марчук продавав роботи до цього. «Неймовірна дурість!, – не втримався він. – Я продам ваші роботи вп’ятеро дорожче!» На той час художник вже мав візу до Канади і твердий намір виїхати з Австралії, продовжуючи свою вільну подорож світом. Але галерист вмовив живописця затриматися і дописати роботи, аби провести презентабельну виставку.

За місяць галерист не тільки організував обіцяну виставку, а й показав Марчукові, що його полотна можна продавати по 8-10 тисяч доларів, що було більш ніж удесятеро вище за ціни, сором’язливо названі напередодні. «Хочеш поваги до своєї творчості та визнання, – порадив тоді австралієць прощаючись, – ніколи не знижуй ціни. Ти бачив чимало підтверджень, що твої роботи заслуговують на гідну вартість».

Пізніше у Канаді, США і після повернення до України потенційні покупці неодноразово закидали йому щодо занадто високих цін. Недоброзичливці наполегливо розвивали тему жадібності живописця. Проте очевидна скромність його побуту, аскетичність буднів свідчить про інше. «Я ніколи не хотів бути багатим, хотів бути тільки незалежним», – задумливо зізнається художник, маючи на увазі щось своє, інше.

Книга предоставлена издательством COOP Media. Материал подготовлен в партнерстве с магазином SHOP.UAMARKET

Есть вопрос? Расскажи о проблеме и дай задание журналисту

Полезная информация? Возможно, она пригодится и твоим друзьям. Поделись в соцсетях!


Понравился материал? Читай наш паблик-аккаунт в Viber , каждый вечер мы публикуем там по 3 самых интересных материала за день!

Есть что рассказать? Напиши нам колонку !

Похожие новости:

118 queries in 0,677 seconds.